Роздумано, важно ступали коні.
Ти лежала високо й спокійно,
Сама непорушна, ти всіх вела.
Суворі люди ішли за тобою,
І діти також тебе проводжали.
Праворуч текло вечірнє сонце,
Ліворуч липи сяяли цвітом.
До звуків музики, тяжких, як залізо,
Свій легкий голос іволга приєднала,
І мої сльози падали на дорогу.
І так прийшли ми в дивне посілля,
Дивне посілля, де жодного дому.
Ніде не видно високих вікон,
А тільки віти шумлять і віють.
Музика змовкла. Завмерло світло.
Тебе піднесли, тебе опустили,
І я цілував твою тиху руку…
Коли перестав мигтіти заступ,
На горбик поклали вінок із клену,
А в узголов’я вінок сосновий.
Зітхнуло сонце. Повіяв подих
Тиші великої.
- Наступний вірш → Володимир Свідзінський – Розхиляю колосся
- Попередній вірш → Володимир Свідзінський – Одступається небо
(Оцінок ще немає)