З-за похилої стодоли
Смутно дощик повела,
На оріх, оріх волоський
Каламуттю налягла.
Зажурила всю долину,
Притуманила лісок,
Загурчала у відерце,
Як у дудку пастушок,
І уже гляділа місця,
Щоб звинутись і тихцем
Задрімати на сухому,
Під ясминовим кущем, –
Коли сонце з-понад гаю
Обернулося назад
І, немов ручне ягнятко,
Прояснівши, вбігло в сад.
