Зав’язують, затягають,
Як ряска плесо.
Живущим погрівом – сонце,
Гіркавим пилом – полинь,
Миром – тінь:
“Забудь… Покинь…”
“Милі, милі, один же вік.
Покинути, що злеліяв?
Оддати іншим, про віщо мріяв?
Для чого ж я жаром протік?”
Коли чую: від сонця сміх.
“От я сію найбільш усіх,
А ти бачив женців моїх?
Радість на бистрому вітрі цвіте.
Ой на бистрому, ще й на рвучкому,
А бажання – при доброму й злому –
Стоять, як дерева навколо дому –
Не одходять ніколи, ніде.
То, скільки не жити,
Мрії не вдовольнити”.
Зав’язують, затягають:
“Забудь… покинь!…”
Ласкавим опалом – сонце,
Оливним димом – полинь,
Миром – тінь.
