Володимир Свідзінський – Зима: Вірш

1

За гаєм, гаєм,
За деревами
Кують морози
Поломну зброю,
Поломну зброю —
Мечі огнисті,
А в гаю тихо.
Заячі лапки
В пухкій пороші
Слід проснували,
Сосонки темні,
Як ті чернички,
Струнко і строго
Чекають сонця,

…Кують морози
Мечі огнисті.

2

Розцвіли сніги
Іскряним блиском.
За садом сонце!
А в саду, саду
Западь глибока
Здіяла чудо:
Сплела дерева
За білі руки
Та й зчарувала.
А на квітнику,
По сухім бадиллю,
Розсипались снігурі,
Як червоні вуглики.
Сидять, гойдаються
І все гудуть та й гудуть
В свої срібні сопілки.

…Розцвіли сніги
Іскряним блиском.

3

В синій пустині
Сіяє місяць,
В безмовний смуток
Закований.
Тишею ночі,
Туманним блиском
Сад зачарований.
Пагілки яблунь
В холоднім цвіті
Тонко срібліють
На темній блакиті,
І непорушно
Їх сіть воздушна
Тінню прозорою
Долі повторена.

…В безмовний смуток
Місяць закований.

ЖахПоганоЗадовільноДобреЧудово! (Оцінок ще немає)
Сподобався вірш? Поділіться з друзями!
Теми вірша "Володимир Свідзінський – Зима":
Залишити відповідь

Читати вірш поета Володимир Свідзінський – Зима: найкращі вірші українських та зарубіжних поетів класиків про кохання, життя, природу, країну для дітей та дорослих.