Харкове мій,
Зголоднілою пикою
Скажених
Псів,
Розгризаєш
Запитаннями:
«Де ти і звідки?»
По-«понятіях»
Відмороження очей
Лізеш у кишеню
Доскрібаючи
Останній нал.
Тобі сьогодні зле
Після паленої
Горілки,
Твої машини
Зачмерили
Тебе ще
З ранку,
А перші раби
Зорі чавучили
Брущатку валізами.
Ти крізь мене
Розпліскуєш свій
слизький піт,
Бо ти вже уторопав
Напевно,
Що я став дитиною
Бруківки
Яка мене поважає.
Я не повинен був
Народитися
В хуртовині брехні –
Моя земля там,
Де я повинен ще
ВОСКРЕСНУТИ!
- Наступний вірш → Дмитро Луценко – Як я люблю тебе
- Попередній вірш → Володимир Вакуленко – Так жаль дитинство
(Оцінок ще немає)