Володимир Вакуленко – Книга Рут. Розділ 5: Вірш

Ніби Гелен Келлер, – «я буду, я знаю, я вірю», –
І навпомацки букви цитую долонями вшир;
Це моя діагностика – власний синдром і вимір,
Як розплющене серце судомою б’ється із нір,
Прорубавши шляхи крізь покірний санскритський вузол.
Саркастичні актори благають благих відчуттів.
Колісницею неба щоденне сонце угрузло
На мечі рукояті поневолених судьбами дів.
Доки дотиком пальців шукаю на лініях ніжність,
Доти надто на прикус кров гірка і знесолені дні.
Розчиняються руки… наскрізь мене думки узбічні
І у кухлі благань сльози помсти мої мовчазні.
Запророчу сліпим на обмані своїх віддзеркалень –
В полі згнив оберіг, та й ненависть мене притомила.
Дослідили сліди – глина знов перетворена в камінь,
Моя кров – у вину, в непорочні хліба – моє тіло.