Завиває містраль, шорха сизий пісок,
Воля-воленька Душу тривожить.
Всі знайомі мелодії давніх думок
Світ незнанний і мрійний обожнить!
Завиває містраль і пустельний танок
Полохливо тупцюють бархани,
І зникає за мить босоногий мій крок
та мені ще зникати зарано.
Завиває містраль, серце звужує путь,
Я в міражну вдивляюсь пустелю.
Шепчуть губи вітрів: не забудь, не за-бу-дь!
А кого? Я не бачу крізь скелі.
Завиває містраль, поміж Сцілл і Харібд
Беневесто летить в мертве місто.
Я прямую туди, там пилюка століть,
але там щось моє — особисте!
Завиває містраль, теше камінь рудий
Їх уламки летять мені в спину.
Тридцять перший іде, та немов би старий
І зігнувся і розум заклинив.
Завиває містраль, дребо втравлює сон
Там азалія в мороці в’яне.
Асфоделі цвітуть, забуття мій полон
Ця містраль держить серце в обмані…
______________________
Містраль (чіл.) — пустельний вітер.
Сцілла і Харібда (з гр.) — міфологічні шестиголові потвориська.
Беневесто (італ.) — попутній вітер.
Дребо (англ.) — нудний.
Асфоделі (з міф.) — квіти забуття.
