Здесь даже первый номер
Глядит как загнанный зверь
Но если ты стал для мира как прах
Бойся проси и верь
К. Кинчев
За мить дитинство ніби схоронили
І відспівали радощі замріяні попи,
На кораблі надій – розірвані вітрила
Печаль вкривалась саваном тяжби!
Так, вирок дійсності жорстоко і тривало
Шепоче знову: “Бійся, вір, проси!”
І збіднився! Емоцій тут замало –
Дорослих привидів тут грубі голоси.
І більш нічого, лиш життя втікає
З порожніх мрій, на віртуальну гидь.
Самотня мла серед ночі блукає
І давнішня смола в Душі чадить.
Звикайте, пийте, солодіть гіркоти,
Кривляйтесь, корчиться міфічні образи!
Так жаль дитинство, і в своїм болоті
Не можу вийти з монотонної лози.
