Володимир Вакуленко – Верлібр долі: Вірш

Якби все б починалося з табула раси,
А не з того сліпоокого цуценяти
Яке втопили, де бульби часу
Роздрібнюють круги,
Розчавлюють принади
Долі нерозумної –
Вона не знає що діється
Вона обіймає тебе наймання,
Вона чекає відповіді
Та запитання аж піниться:
Чому не зараз?
Чому не моя?
Волосся вітру посивіло і опадає
Падолистом серед весни,
На випалені вуста.
І кожен день неоправдані
Краплі ковтає,
А на порозі замерзає самота –
Згорнулася в клубок.
Посиніли квіти –
Пелюстки жадібно
Шукають відродження.
Набридає весь час
Життю хворіти,
Бо хочеться бути оправданим
На справжнє ім’я помноженим.