Проступило небо зорями,
Місяця погнувся лук,
Обрій заснувавсь прозорями,
Мов павук.
І земля стоїть дзвіницею,
І вода, як в вікнах шкло,
Віз прищуливсь над криницею
І вмочив своє жало…
Розпростерлась тиш лелекою
І крилом укрила все,
Лиш луною недалекою
Дзвін ручаю донесе.
Та от ми ще – непокаяні —
Обійнявшись обіруч,
Ходим місяцем осяяні,
Котим зоряний обруч.
І куди його докотимо
До ранкової зорі,
Срібно-сугими золотами,
– Огнесерді котарі?
