Висне небо синє,
Синє, та не те;
Світе, та не гріє
Сонце золоте.
Оголилось поле
Од серпа й коси;
Ніде приліпитись
Крапельці роси.
Темная діброва
Стихла і мовчить;
Листя пожовтіле
З дерева летить.
Хоч би де замріла
Квіточка одна;
Тільки й червоніє,
Що горобина.
Здалека під небом,
В вирій летючи,
Голосно курличуть
Журавлів ключі.
Все, що зеленіло,
В’яне й умира;
Умира безслідно,—
Та воно й пора!
Квітці хоч і осінь,
Так і літо є;
Людям же й без літа
Осінь настає.
Жалко не того, що
Смерть собі бере
Знівечене роком
Хворе та старе;
А того, що й мічну
Силу і красу
Ломе, як билину,
Суше, як росу.
