Цап синочка умовляє:
— Йди по хлібчик, бо немає!
Цапеня біжить в містечко —
Аж стонога недалечко.
Затремтіло від тривоги —
І назад, дай боже ноги!
Цап уже чекав на ґанку,
Дав синочку прочуханку.
Добре вилаяв його.
— Ти чого тікав? Чого?
— Біг я, татку, од почвари.
Хто б це витримав? Ніхто!
В мене скільки ніг?
Дві пари!
А у неї — цілих сто!
Цап синочка умовляє:
— Йди по хлібчик, бо немає!
Знов синок біжить щодуху,
Раптом став, прищулив вуха.
— Гляньте — хустка на тину!
Краще я назад зверну!
Цап уже чекав на ґанку,
Дав синочку прочуханку.
Добре вилаяв його.
— Ти чого тікав? Чого?
Ось я палицю візьму! —
А синок на це йому:
— Знов мені немає віри…
І за що такі слова?!
В хустки — глянь! — ріжків чотири,
А у мене ж — тільки два!..
