Прот з Пилипом добрі друзі
У веселощах і в тузі.
Чи весілля, чи робота —
Вже Пилип гукає Прота.
Він не кине друга зроду
За найбільшу нагороду.
А як трапиться нещастя,
Прот поможе, як удасться.
Коли хворий Прот на грип —
Хто сидить із ним?
Пилип!
Спільна радість і турбота
У Пилипа і у Прота.
Але дружба,— кажуть влучно, —
Теж буває надокучна…
Наш Пилип, усім на подив,
Рибок сонячних розводив.
Прот їх взяв і спік потиху.
На сніданок з’їв для сміху.
Скрізь Пилип шукає, тужить.
Прот стоїть та очі мружить.
— Друже! Сердитись не варт!
Зрозумій — це ж тільки жарт…
Тушкував Пилип свинину.
Прот забіг у цю хвилину,
Взяв калошу на забаву
Та й жбурнув Пилипу в страву.
Став Пилип і дума, дума:
«Звідкіля в каструлі гума?»
І зітхає, й нарікає,
А дружок йому гукає:
— Друже! Сердитись не варт!
Зрозумій — це ж тільки жарт!
Відписав дідусь на згадку
Крісло любому нащадку.
І співа Пилип, радіє:
— Ну ж і крісло! Просто мрія!
Скрізь різьба та позолота! —
Це вкололо в серце Прота.
Пилку взяв, підкрався нишком,
Підпиляв у крісла ніжки.
Каже:
— Крісло гарне дуже!
Сядь, посидь у ньому, друже!
Умостивсь Пилип у кріслі,
А воно під ним як трісне!
Розлетілись ніжки долі.
Встав Пилип і стогне з болю.
— Хто ж мені накоїв лиха? —
А дружок од сміху чмиха.
— Любий! Сердитись не варт!
Зрозумій — це ж тільки жарт!
Тут узяв Пилипа гнів:
— Досить з мене цих дружків!
Ти пустуєш?
Ось пустота,
Що провчить гарненько Прота!
Ухопив його за чуба
І давай мутузить любо!
Півгодини бив од злості,
Полічив дружкові кості.
І завдав такого гарту,
Що вже Прот забув про жарти!
