Дві кравчихи-мандрівниці
Шили сукні та спідниці.
Різнобарвні — в цятки, в пружки,
У горошки, в квіти, в смужки.
Гарно шили, як уміли,
І жінки усі раділи.
Йдуть кравчихи в Скірневиці,
А назустріч — мандрівниці.
Вісім панночок-рум’янок,
Гарних, свіжих, ніби ранок.
Звуть кравчих до бургомістра.
— Моїх доньок знає місто!
Шийте сукні знамениті,
Щоб були найкращі в світі!
— Є шовки у нас чарівні!
Можна шити й королівні!
Сім дівчат аж стогнуть з дива,
Тільки восьма вередлива.
Не до серця їй нітрошки
Ні листочки, ні горошки.
Не до серця смужки й квіти.
Плаче панна:
— Що робити?
Бургомістр від того лиха
Двох кравчих покликав стиха.
Одчиня в контору двері:
— Гляньте, скільки тут паперів!
— Гляньте, скільки в них чорнила!
І крапок велика сила…
Є уміння? Є завзяття?
У крапках їй шийте плаття!
Посміхнулась ніжна панна:
— Думка зовсім непогана!
Довго шили руки вмілі
Гарну сукню, всю в чорнилі.
Дивувалось ціле місто!
— Ну ж і сукня кольориста!
З того дня у Скірневицях
Є крапки на всіх спідницях.
