Йде король боровик уранці
По зеленій лісовій полянці
І гукає:
— У мене скрута!
Дуже мухи кусають люто!
Спересердя він сів під дубом,
Наказав калатати в бубон.
— Гей, гриби, руді та жовтаві,
Всі збирайтесь в моїй державі!
Йдіть полками, ставайте на чати!
Нам треба мух подолати!
Обізвались перші опеньки:
— У нас ніжки дуже тоненькі,
А тут треба стрибати далеко —
Не до серця нам небезпека!
Вмить заплакали сироїжки:
— Почекати нам треба трішки!
Дітвори у нас дуже багато!
Ми не підем на супостата!
Загукали тоді маслята:
— На штанцях у нас жовта лата!
Чобітки у нас просять каші…
Не для нас ці воєнні марші!
Загули печериці з лугу:
— Нам би люльку — одну та другу!
Як накуримось тютюну,
Взимку рушимо на війну!
А король боровик під дубом
Знов наказує бити в бубон.
— Йдіть до мене, брати й сестриці
І лисички, і печериці!
Сироїжки, сморжі, маслята!
Боягузів буду карати.
Коли бачить — до нього з бору
Марширує полк мухоморів.
— Будем нищити мух з тобою!
Ти веди нас мерщій до бою!
Мух дві пари уклали браво,
Аж король загукав їм:
— Слава!
Так просив воювати й далі
І грибні почепив медалі.
