Раз забрався хрущ у кущик
Та й загув там якнайдужче.
Віл пита:
— Мій хрущик милий!
Ти гудеш чого щосили?
— Як чого? Бо так годиться!
Треба ж кожному трудиться.
— А за труд свій що ти маєш?
— Що я маю? Ще й питаєш!
Все моє, що є навколо:
Ліс, кущі, і луки, й поле,
Навіть річка і криничка —
Це вже, певно, не дрібничка!
Віл подумав: «Знаменито!
Ось почну і я так жити!»
Як прийшов додому волик,
То й загув біля стодоли
Отаким волячим басом.
Тут Матвійко біг тим часом.
Та як вигукне:
— Цікаво!
Нащо ці співочі вправи?
— Як то нащо? Так годиться,
Треба ж кожному трудиться!
— Як оце ти кажеш, воле,—
Годі співу! Гайда в поле!
Та й задав таку роботу,
Що віл змок увесь од поту.
Як скінчив, прибіг до саду:
— Дам хрущеві за пораду!
Та в кущі хруща не стрінув:
Хрущ той кущик вже покинув.
