Ходить ледар, байди б’є.
— В мене,— каже,— діло є!
Та й чому це я ледащо?
Придивіться, люди, краще!
Хто пролежав цілий ранок?
Хто опівдні з’їв сніданок?
Хто з вікна плював на стіну?
Хто собі почухав спину?
Хто в дворі згубив калошу?
Ось дивіться! Дуже прошу!
Ходить ледар, байди б’є.
— В мене,— каже,— діло є!
Ось я ліки з ложки пив,
Потім милом руки мив,
Смикав ґудзик — смик та смик!
Показав коту язик,
Ну… й постригся ще, здається.
Це хіба неробством зветься?
Ходить ледар, байди б’є.
— В мене,— каже,— діло є!
Не побіг до школи, бо лежав у ліжку,
Не зробив уроків, бо закинув книжку.
Не взув черевики — змучивсь од роботи,
Не сказав «Добридень», бо не мав охоти.
Пить не дав Рябкові, бо не йти ж по воду!
Не дав пташці їсти — часу було шкода!
Кликали вечерять — не дійшов, не встиг;
Ледь добравсь до ліжка — і в одежі ліг.
Приверзлось— працюю, так працюю тяжко!
З ляку аж прокинувсь… Ой, я бідолашка!
