Гомоніли в бору дерева:
— Щось-то місяць сумний, як сова!
— Щось у місяця настрій недобрий:
Він аж збліднув, як вийшов на обрій!
— Чом це місяць не дивиться в очі?
— Він сердитий з минулої ночі!
— Мабуть, місяць не виспався й досі:
Він неначе із мухою в носі!
Як не гримне тут місяць над бором:
— Ну і як вам, плетухи, не сором?
Через вас мені гірко живеться,—
Тільки сонце вам добрим здається!
Сонце хвалите завжди і всюди,
А про мене самі пересуди!
Не одна в мене й сонця дорога,
І рівняти нас зовсім даремно:
Сонце світить удень, коли видно й без нього,
Я з’являюсь вночі, коли темно!
