— Випни, равлику мій, ріжки!
Дам тобі я сиру трішки!
Каже равлик правду щиру:
— Я не їм ніколи сиру.
— Випни ріжки потихеньку,
Дам тобі ще й маку жменьку!
Равлик з люті вліз до хати,
Каже: — Годі жартувати!
— Випни ріжки, мій коханий,
Дам тобі ковток сметани!
Що робить в такій пригоді?
Як не гримне равлик: — Годі!
Сміх бере його дружину,
Все гукає без упину:
— Випни ріжки, кинь цю хатку!
Дам сорочку в білу цятку!
Бідний равлик занімів:
Вже нема у нього слів.
Вже терпіть йому несила.
— Прощавай,— говорить,— мила!
І, не кажучи нікому,
Потихеньку втік із дому.
Та йому тікати важко,
Бо на спині черепашка.
Лізе равлик по стежині,
Власний дім несе на спині.
Вигляда з віконця жінка
І весь час гукає дзвінко:
— Покажи хоч трошки ріжки,
Я сплету тобі панчішки!
І хоч равлик був безногий,
Став він тупать до знемоги,
Заховався в шкарлупині,
Мабуть, тупає й донині!
