(для “Гопак-опери Конотопська відьма”, музика Ігоря Поклада)
Монотонні, порожні слова,
я од шепоту спати так хочу,
паморочиться вже голова
і злипаються втомлені очі…
Цілий вік під помостом сиди,
де і холодно, вогко і темно,
ні овацій, ні квітів не жди,
мов собака у буді даремно.
Я суфлер, я суфлер,
на собі тягну театр, мов дромадер.
Я суфлер, я суфлер,
мені мозок сушить автор-кровожер.
І сиди, і сиди,
чи й тобі підкинуть роль вряди-годи.
І не жди, і не жди,
щирих п’єс, немов цілющої води…
Все життя у підпіллі сиджу,
Белькочу, мов папуга під вами…
Як умру, закопайте мене.
Й напишіть: “Удавився словами!”
Я суфлер, суфлер, суфлер, суфлер, —
мною дише Мельпомена й дотепер!
