Михайлик з вулиці прибіг,—
Не упізнать хлопчини:
В багнюці з голови до ніг,
В подертій сорочині.
Розбитий ніс увесь набряк,
Щока розпухла ліва,
Під оком вискочив синяк,
Немов доспіла слива.
Матуся в крик:
— Ой синку мій! Що сталося з тобою?
—Та це Микола і Корній,—
Махнув хлопчак рукою.
— Та що ж ти думаєш собі?
Чого до них попхався?
Хіба ж не казано тобі,
Щоб з ними ти не грався?
Але хлопчина й тут не здавсь,
Повів очима злими:
— Та де ж я, мамо, з ними гравсь
Коли я бився з ними?!
- Наступний вірш → Євген Бандуренко – Ігнатик-математик
- Попередній вірш → Євген Бандуренко – Дуже хочуть тишини
(Оцінок ще немає)