(За мотивами японської народної казки)
У скупощах кохаючись,
На світі попик жив,
А наймитом у попика
Юнак-жартун служив.
Драбину позичать до них
Якось прийшов бідняк.
— Беріть,— всміхнувсь юнак йому,
Сусіди ж як-не-як!
Ще за сусідом стихнути
Не встигнув хвіртки скрип,
Як, мов гроза, накинувся
На хлопця гнівний піп:
— Цього сусіда знаю я —
Гультяй із гультяїв!
Драбину позичать йому
Без мене ти не смів.
Збрехав би, що розсохлася
Улітку на току І без щаблів валяється
Тепер у курнику…
А через кілька днів до них
Приходить паламар:
— Чи не дали б коня мені
Поїхать на базар?
І жалісливим голосом
Батрак відповіла:
— І не просіть, бо трапилась
З конем у нас біда.
Розсохся бідний коник наш
Улітку на току
І от тепер валяється
Без ребер в курнику.
Прохач, перехрестившися
(«За що ж так бог кара?»),
Скоріш тікати кинувся
З попового двора.
І знову піп розлючено
На батрака сичить:
— Ніяк тебе я розуму
Не можу научить!
Рівнять коня з драбиною!
Ну й вигадав! Ех ти!
Сказав би, що сказився він,
Об’ївшись блекоти.
Сказав би, що брикався він,
Аж поки геть знеміг,
І що тепер у стайні він
Лежить — не чує ніг.
А через день до батюшки
Громада шле послів
З проханням, щоб молебень він
У полі відслужив.
А наймит їм у відповідь:
— Знайшли коли прийти!
Два дні, як піп сказився вже,
Об’ївшись блекоти.
Два дні хвицавсь, брикався він,
Аж поки геть знеміг,
І от тепер у стайні він
Лежить — не чує ніг…
