Розпростуючи руки, ніби крила,
Стрибали дітлахи з погрібника,
Удаючи парашутистів смілих,
Що вниз шугають з борту літака.
Та от, спіткнувшися, маленький Коля
Розбив до крові носа, як на зло.
Хотілося заплакати від болю,
Та, мабуть, друзів соромно було.
Розгублений, так і стояв той хлопчик,
Ніс витирав повільно об рукав.
Проходив вулицею справжній льотчик
— Що трапилось? — ласкаво запитав.
Погладив по голівці він малого:
— Кріпися, юний льотчику, кріпись!
А що розбив ти носа — то нічого,
Я й сам із цього починав колись…
