Заграло, запінилось синєє море,
І буйнії вітри по морю шумлять,
І хвиля гуляє, мов чорнії гори
Одна за другою біжать.
Як темная нічка, насупились хмари,
В тих хмарах, мов голос небесної кари,
За громом громи гуркотять.
І грає, і піниться синєє море.
Хтось човен на море пустив,
Бурхнув він по хвилі, ниряє на волі,
Од берега геть покотив;
Качається, бідний, один без весельця.
Ох, жаль мені човна, ох, жаль мого серця!
Чого він під бурю поплив?
Ущухнуло море, і хвилі вляглися;
Пустують по піні мавки;
Уп’ять забіліли, уп’ять простяглися
По морю кругом байдаки;
Де ж човен дівався, де плавле, мій милий?
Мабуть, він не плавле, бо онде по хвилі
Біліють із його тріски.
Як човнові море, для мене світ білий
Ізмалку здавався страшним;
Да як заховаться? Не можна ж вік цілий
Пробути з собою, одним.
Прощай, мій покою, пускаюсь у море!
І, може, недоля і лютеє горе.
Пограються з човном моїм.
Аналіз балади “Човен” Гребінки
Романтична балада написана в 1833 році і відповідає європейським тенденціям романтизму і символізму.
Головна ідея твору ‒ самотній людині, яка протистоїть потужним силам жорстокого світу, притаманна слабкість, проте ховатися від світу весь вік ‒ не вихід, слід набратися хоробрості й ризикнути зустрітися з долею.
Сюжет твору ‒ відвʼязаний човен виносять хвилі у море (завʼязка), починається буря (кульмінація), а по завершенню бурі у морі є чимало човнів, проте саме той, який не був привʼязаний, хвилі розбили на друзки (розвʼязка).
Ліричний герой ‒ власник човна. Він бачить, як човен відпливає, переконаний, що його «хтось відпустив», тобто когось в глибині душі звинувачує, а коли почалася буря, спостерігає за цим дійством і не може порятувати цінне для себе майно.
У творі використаний прийом паралелізму ‒ стан головного героя передається через явища природи. В українському фольклорі паралелізм широко застосовується, проте зазвичай окремо показані природні символи ‒ й окремо життя героїв творів. У цій авторській баладі читачу символи доводиться читати й розшифровувати самостійно.
Наявна така символіка:
- Човен ‒ людина, беззахисна у житті;
- Море ‒ простір складних виборів, перешкоди;
- Буря ‒ життєві негаразди, удари жорстокої долі;
- Весельце ‒ можливість керувати долею;
- Вітер ‒ зміни;
- Берег ‒ досягнута стабільність.
Символічна й використана у вірші кольорова гама. Синє (колір глибини й непередбачуваності) море то чорніє й відповідно несе загрозу, то заспокоюється й покривається білою піною ‒ а білий у цьому випадку може вважатися кольором спокою. Білий колір уламків розбитого човна ‒ теж колір спокою, але вічного спокою.
У творі присутні такі художні засоби:
- Епітети ‒ «буйнії», «чорнії», «синє», «бідний», «лютеє». Використання повних форм прикметників демонструє наслідування народних пісень, де такі епітети розповсюджені;
- Персоніфікація ‒ човен «бурхнув», «ниряє», «поплив», «хвиля гуляє», «хмари насупилися»;
- Протиставлення ‒ човен, який потрапив у ворожу стихію, протиставлений мавкам, для яких море ‒ рідний дім;
- Повтори ‒ «плавле», «упʼять».
Зменшувально-пестлива лексика ‒ «весельце» ‒ покликана видобути з серця читача співпереживання і співчуття. Діалектизми «плавле», «упʼять», «онде» є спробою наслідування народної творчості.
Вірш складається з незвичайних семирядкових строф. Перші 4 рядки у строфі римуються перехресним римуванням, останні 4 рядки ‒ кільцевим.
