Геть галушки, з стола печене,
Знімайте божий хліб і сіль,
І сало, з яйцями пряжене.
Варену, хлопче, при на стіл!
Хай чарка забрязка, хай весело буде!
Нехай погуляють хрещенії люде!
Із нас тихенько кожний їсть,
Як тілько що обід почнеться,
А як хлиснуть по п’ять, по шість,
Де в бога річ та набереться:
Регочуться дуже, мов бджоли гудуть,
Вигадують штуки і всячину гнуть.
Хто баляндраси точить дівці,
Хто лає подушне й мирське;
Там Опанас Грицьковій жінці
На ухо шепче щось таке,
А та червоніє, мов повная рожа,
І каже тихенько: «На що се похоже».
Маруся дівка страх плоха,
Зовсім мов панна, хоч за книжки,
Сором’язлива вже така…
Що ж? Випила із медом трішки,
Не та стала дівка – до хлопців цокоче;
Як ясочки, грають Марусині очі.
На єї дивиться Андрій
Та позирає все в віконце
І думає, коли б швидчій
За гору заховалось сонце.
В вікно він погляне, на дівку моргне,
Вона усміхнеться, плечима здвигне.
Їси собі до очкура,
А в горі їжа не порадить.
І тілько що хіба з добра
На животі тобі завадить.
А вип’єш півкварти – завійна пройшла
І знову весела твоя голова.
Я маю думку вже таку,
Що краще жить було б на світі,
Якби обідать нашвидку,
А потім по півночі пити.
Давайте ж варену, хай весело буде!
Нехай погуляють хрещенії люде!
