Хто пісню для гледичії склада?
Хто прославляє дерево тернисте
і в колючках парноперисте листя?
Мабуть, оцих музичних бджіл орда!
Оркестр палає, мерехтить, блищить…
І пісня, і мелодія — в польоті!
Вздовж пасіки розквітлим живоплотом
гледичія усміхнена стоїть…
Ця пасіка—доісторичний стан.
Ці вулики — доісторичні знаки.
Так само знаки — дерева і злаки.
І дивним знаком чуюся я сам.
Цей день — неначе золотий щільник,
де в вічках — пташка, квітка, бадилина,
де в вічках — кінь, козуля і людина,
і промінь сонця, наче чортомлик.
І пісню для гледичії склада
оцей оркестр, в якому грають бджоли.
Ця вічна пісня не помре ніколи,
як не помре музичних бджіл орда!
