Мамо, ніч-циганка
тихо від воріт
підійшла до ганку,
стала і стоїть.
Ніч ота ворожить,
як циганки всі:
очі – як волошки,
стрічки у косі…
Зорі, наче вишні,
зріють в небесах.
Срібний місяць
вийшов на широкий шлях.
Чуб у нього русий,
брови – дві дуги,
Довгі його вуса
впали на луги.
На луги, на ріллі,
на залізну путь.
Вуса його білі
по ріці течуть!..
Мамо, ніч циганка
в нашому дворі,
мабуть, аж до ранку,
мабуть, до зорі.
