Опали з яблунь визрілі слова,
і з груш слова дозрілі теж опали.
І поля недоорана глава
натхнення, як метелиці, заждалась.
Епітети пожовкли — біля тину
клубки рудого полум’я лежать.
Неначе квіти, засинають рими
і, наче діти, на долоні сплять.
Із клена вітер голосні покрав,
і приголосні вкрав з берези вітер.
Серед отав, немов серед октав,—
останні ритми бабиного літа.
Затихнув на найвищій ноті лист,
немов повітря дихати не стало…
Мелодії у вирій подались —
мелодії з деревами зостались.
- Наступний вірш → Євген Гуцало – Перший місяць весни
- Попередній вірш → Євген Гуцало – До мене грім у хату залетів
(Оцінок ще немає)