Такі близькі чомусь мені —
вечірні небеса імлисті
і непорочне чистий сніг,
мов’думка непорочно чиста.
До щему дороге чомусь —
усе, що поміж нами сталось,
і слово, що зірвалось з уст,
і слово те, що не зірвалось.
Собі навічно в душу взяв —
зорі тонку над лісом пряжу,
і те, про що тобі сказав,
і те, чого ніяк не скажеш…
