Ти
В очах барвінок принесла і тишу
На жадібних устах.
У білі сурми квіту
В саду сурмили молоді акації,
Світила
Заплутувались у косах твоїх.
А ніч!
А ніч яка була! –
Немов леґенда…
І так хотілося дістати
срібні
віжки
місяця,
Зручніш вмоститись на полудрабках старого Воза,
І вйокнути,
Й стібнути батогом
По хмарах… Так загоготати,
Щоб ліс піймав той крик
в свої
зелені
вуха
І відповів: – Ого-го-го!
То ніч була така,
а чи леґенда…
