В океані повітря, що хлюпа на долах земних,
що безкрає сьогодні і завтра пребуде безкрає, —
приміські електрички, достоту підводні човни,
від причалів столичних в осінню плавбу вирушають.
В океані повітря вони припадають на дно,
де між рифів зубчастих, що, може дібровами звуться,
вже опалого листя проллялось додолу вино,
ізумрудне — з вишень, а з тополь і осик — світло-русе.
Пропливають вони між птахів, що у вирій летять,
між дівчат, що до вирію теж полетіти б хотіли,
між комбайнів, що в полі, неначе релікти стоять,
мов релікти, що вірієм навіть ніколи не снили…
В перископах у них — гайвороння крилата орда,
і базар її східний — високий, летючий:
заштормить, мабуть, скоро повітря, неначе вода,
і на гребенях бурі гойднуться нетонучі тучі…
В перископах у них — понад траурних крепом ріллі,
над багряною биндою вчора ще синього гаю —
кабалістика зрима вкраїнських сумних журавлів,
що неначе летять — і неначе додому вертають…
