— Я у тебе дармоїд,
якось бабі каже дід.
— Ну, який ти дармоїд?
Ти у мене славний дід!
— Може, справді
славний дід,
але й славний дармоїд,
каже бабі впертий дід.—
З’їв сніданок, з’їв обід
і нестямивсь, як допіру
з’їв добрячий підвечірок,
а теперь от жду вечерю,
бо такий я ненажера.
— Та який ти ненажера?
Скоро матимеш вечерю.
Ти — великий трудівник,
все життя трудитись звик.
Так багато працював,
що, було, й недоїдав.
Ти у мене славний дід,
зовсім ти не дармоїд.
— Ох і славно розказала!
Ти мене переконала,—
Так до баби каже дід.—
Зовсім я не дармоїд.
Я великий трудівник,
все життя трудитись звик.
Я багато працював,
я, було, й недоїдав.
Зовсім я не ненажера,
а тому-то на вечерю каші дай,
спечи пампушку
й не забудь найбільшу
грушку.
— Каші дам, спечу
пампушку,
не забуду дати грушку,
бо великий трудівник
їсти вволю не відвик!
