Запилені музейні черепки,
голки з кісток, німі кремінні стріли
і витесані з каменю віки,
які аж до сьогодні долетіли…
Кремінну ніжність, глиняну любов,
камінну ласку годі тут шукати,
бо нелукаві пращури, либонь,
не вміли їх на огляд виробляти.
Зате ножів тупих кремінний ряд
у вигаслих вогнях чужої крові —
як експонати ніжності, лежать,
як втілення безмовної любові.
- Наступний вірш → Євген Гуцало – Білий вірш про білий мармур
- Попередній вірш → Євген Гуцало – Я не знаю, хто ти, звідки ти
(Оцінок ще немає)