(Charles Baudelaire — L’Albatros)
Синів височини, сріблястих альбатросів,
Що над безкраєм хвиль провадять корабель.
Буває, для забав впіймає гурт матросів
Розважити нудьгу серед морських пустель.
Та лиш поставлять їх на палубі, — ці птиці,
Володарі висот, в ту мить стають без сил:
Незграбно шкутильгать почнуть вони і биться,
Обтяжені з боків кінцями зайвих крил.
Крилаті королі! Які ж ви тут комічні!
Могутні в синяві — каліки ви тепер.
Он з люльки одному пускають дим у вічі,
Он дражнять другого, що зовсім вже завмер…
Поете! Ти також є князем висоти
І тільки угорі — ти і краса, і сила,
Та на землі, в житті ходить не вмієш ти,
Бо перешкодою — твої великі крила.
