Вже перейшла блакитна повінь
І ти не Симон, а Петро.
Вже замість білої любови
Лютує в жилах чорна кров.
Лиш дим і чад спливають мертво
Й холоне скудний попіл там
Де на каміннім серці жертва
Палала збуреним богам.
Літа зливаються з віками
На історичному вогні
Й, зростаючи в крилатий камінь.
Готичні застигають дні.
