І час настав. І сталось вічне.
Співали весняні вітри.
І вітер під снігами Січня
Ту зустріч подихом зустрів.
Які ж наворожили зорі,
Що два життя в людській імлі
Побачать віддалі прозорі,
Розквітнуть казкою землі!
Який же ангел зореокий
З нічних небес на нас вказав,
І Бог забув про синій спокій,
І в вічність нас заколисав!
І розійшовся, і розтанув
Цей бідний світ земних пустинь.
З-за міжпланетного туману
Безсмертя заясніла синь…
І вже не знав: ці очі вічні —
Чиї — коханої? Сестри?
Ось.— Квітень розцвітає в Січні,
Співають весняні вітри.
