Гарячий день втопивсь в нічній прозорій млі,
Ти довго Шекспіра перекладав сьогодня —
І знав, що все це — в тьму, в майбутнє на землі,
В неславу й забуття… А ніч — лунка безодня —
Дзвеніла зорями… І сторінки — по одній
Ще мерехтять в очах. І на нічнім теплі
Ти полетів у даль туди, де вже світлів
Похмурий небосхил зорею передодня.
А хутір в сяєві — казкові лаштунки,
Мов дивний Чигирин, де сплять гетьманські залі,
Де ти вигадуєш, бадьорий і стрункий,
Залізний стиль нових універсалів…
Прокинувсь — і перо виводить ядом спраги:
«Народе без пуття, без чести, без поваги».
