Не жар ліричних малярій,
Не платонічні очі Музи,—
Скінчився вік ваш, кустарі,
Під рокоти космічних музик!
І над безоднями глибин
Стихії шалом біснуватим —
Єдино Конструктивний Чин
Поможе нам опанувати.
Не Піфії сліпий екстаз,
Не вундеркіндство і арена,
Ні! Математика проста —
Прозорим променем Рентгена.
Талан — ліричне джерело.
То ж — не поет, хто лиш невпинно
Дзюркоче про добро і зло.
Поет — мотор! Поет — турбіна!
Поет — механік людських мас,
Динамо-майстер, будівничий.
Повстань майбутнього сурмач,
Що конструює День над Ніччю.
Він з пекла й грому димних міст,
В яких пульсує електричність,
Поемою будує міст
Туди — у недосяжну вічність.
Серед самумів, серед злив
Екстрактами могутніх формул
Він — неустанний хімік слів —
Планує витривалу форму.
Сталево пружиться рука —
І впевнено, з опори рими,
Ось вірш, як стріл, необоримий —
Зростає аркою рядка.
