1.
Завчасна провесна. Що нам вона рокує?
Не знати. Стомлено вже двиготить війна.
Ще повзи скреготять, ще б’ють гармати всує
Й трикутник літаків у хмари порина, —
Та ясно вже одне: почислено години
І присуд видано.
Регоче сатана,
Що злом стає добро і винний знов невинний,
І ядом осени отруєна весна.
І все повернеться ізнов на давні кола
Поглиблювать довічну колію.
І Доля відійде з недовідомим чолом
В несьогосвітню самоту свою.
2.
Зближаються мартівські іди —
Години нещадних розплат
За всі безнадійні побіди
На згарищах батьківських хат.
Де бурі історії вили
І рвали прострелений стяг,
Тиняється псом здичавілим
Розтерзане людське життя.
Де плугом трудилися клани
Благих миролюбів, — пройшло
Озброєне в хижу захланність
Залізом наїжене зло.
І зрадила дика жадоба,
І всі перемоги — внівець —
Допалюй, рокована добо.
Стає початком твій кінець!
