Несамовитим криком крови
Роздерлися Твої уста:
Сурмиш у рупор пурпуровий.
Вагітна бурями повстань!
Крізь чорних днів крижану хуґу,
Крізь свист степів, крізь порох трун —
Виконуєш космічну фугу
На струнах зореметних рун.
З несамовитого Синаю
Ти — гураґаном голосів —
Гукаєш, кличеш, проклинаєш,
В своїй розіп’ятій красі.
