Злякане сонце з-за хмар тільки диск показало пригаслий.
Ранок завинувсь у млу. Мжичка засіяла знов.
Тиша лягла на поля, де війна перейшла гураґаном
І покотилася ген в захід і північ.
А схід
Просторами причаївсь і зрадливо пантрує події,
Щоб, крадучися, урвать і гієною знов утекти…
Віку страшний і великий!
Правнуки заздрити будуть
Тим, що обличчя твого бачили помсту і гнів.
Готські навали твої, фаланги нових Олександрів,
Цезарів очі палкі, Риму воскреслого мідь,
Поступ важких легіонів у димі із крови й заліза,
Тверду тевтонів ходу, що невблаганна, як час.
