Відроджуюсь по кожній страті
Свідомістю, що дні оці
Sub specie aternitatis
Зіллють начала і кінці.
Розтерзані хірургом речі,
Одвертай механізм часу —
Все ясно і шкода перечить,
Чи марно проклинать красу.
Вже знаємо, що було й буде,
П’ємо прозорий яд знаття,
Що все тваринніш будуть люди,
Що все рослинніше — життя.
Та мудра сліпота стихії
Знайде свій шлях під гуркіт гроз
І божий дух ентелехії
Просяє космосом хаос.
