Пані, це вересня пізні дні,
Пані, невдовзі – жовтень:
Мов спалене на жертовнім огні,
Падає листя жовте.
Ні, не вагайтеся, поспішім:
Скоро дощі заплачуть.
Невже, нам залишиться тільки дим
Минулого і втіха плачу?
Невже самота і голодний сум,
І порожня сутінь кімнати?
Пані, вітер розвіє красу –
Немає часу чекати.
Скоріше, скоріш, поки сонце ллє
Останнє осіннє сяйво,
Хай серце устами нашими п’є
Радість. Все інше – зайве.
- Наступний вірш → Євген Маланюк – Несамовитим криком крови
- Попередній вірш → Євген Маланюк – Сни
(Оцінок ще немає)