Ще сяє день. Ще високо блакить.
Далеко ще до вечора, єдина.
Мої обійми сильні і палкі,
І прийде час — ти подаруєш сина.
Я знаю — гуркотить лиха година.
Грядуть заліза й пурпуру роки.
Він буде воїн. Ждуть його — полки.
Ночами — чвал, а в спеку — люта днина.
Та пам’ятай, що ще ударить грім,
Що з тишею душа не помирилась
І руки ці зламають марний стилос,
Щоб знов творити розпочатий Рим.
Тоді очима, сповненими страху.
Не повтори немудру Андромаху.
