1.
Nad jakas rzeka, w jakims kraju…
Над Вавелем — вітри і дим,
А він горить і не згоряє.
Стає чужим родинний дім
Над річкою, в якомусь краю…
Даремно скаржиться в віки
Сурма Маряцького костьолу, —
Він кличе порухом руки
Не цю, оганьблену і голу,
А Ту, високу й осяйну…
І дивний привид серце крає
Крізь трудний день, крізь змору сну
В незнаному, якомусь краю.
2.
Niech nad mogila nikt nie placze
Procz jednej mojej zony, —
Na nic mi wasze lzy sobacze …
Над мертвим містом недосяжні зорі,
В вузьких провулках сизо від примар
І Краків — як заклятий лепрозорій,
І тіло — Лазар, і душа — пожар.
А встане день — осінній дощ заплаче
Над хвилями земної суєти.
Десь там і сміх, і брех, і лзи собаче,
А тут в кімнаті двоє: він і Ти.
3.
Nad jakas rzeka, w jakims miescie,
Gdzie slubowalem slub niewiescie…
Труна кімната. Крізь вікно — могила
Костюшкова. За нею — далечінь.
В фотелі дотліває утле тіло,
Переісточуючись в тінь.
Не скінчено поеми. І рисунку
Не дорисовано. Не здужає рука.
Ще б треба сили, щоб побідно й лунко
Пломінний слід прокреслити в віках.
А тут кістяк, неситим жаром зжертий,
І край якийсь, що мріє крізь вікно…
Та щоб жила Вона, та мусиш вмерти,
Зітліти і воскреснуть, як зерно.
