Homme libre, toujours tu cheritas la mer!
La mer est ton miroir…
Ш. Бодлер
1.
Сховалась за хвилястий виднокруг
Земна сучасність з гуркотом і чадом
І от, стихіє, подих твій і рух, —
Нещадного буття сліпе свічадо!
Розтопленим металом двиготить
Студене море і важкі буруни
Б’ють у борти, невтомні ні на мить,
І линви напинаються, як струни,
І вітер виє в щоглах, що риплять,
Схиляючись, як у степу тополі…
й згадалася непімщена земля
У цій державі жадання і волі.
Завісою кривавої імли
Відтята, снить у проклятім просторі
Вона, що на човнах перепливли
Її колись сини оцього моря.
2.
Міцніє шторм. За валом вал
Розлючену підносить голову,
Щоб знов і знов ударив шквал
Злим вихлюпом важкого олова.
І дрібно затрясе судно.
Мов душу з тіла хоче витрясти —
Твоїх глибин дибуче дно,
О, символе й свічадо пристрасти.
Зламати волю і стерно,
Замкнути хвилі над зухвальцями, —
Хай чують, як всисає дно,
Й тугими дряпаються пальцями.
Але, мов скеля, капітан
Один панує над залогою
И веде судно крізь гураґан
Раз визначеною дорогою.
Аж з’явиться спасенна синь,
Ущухне шал і море змориться,
І неозора далечінь
Свічадом тиші розпрозориться.
3.
Пливши у Стокгольм, я скомпонував
Гамалія, невеличку поему…
Т. Шевченко (з листа 18.11.1842).
Осінній Балтик злобно б’ється в борт
І пароплав — мов запорозька чайка —
Стрибає в хвилях. Даль закрила порт.
Багріє захід, як зловісна байка;
Козак кона скривавлений… Китайка
Вінчає чоло… Хмарний похід орд…
Та ось міцніє шторм. В один акорд
Злилися чорний шквал і біла чайка.
Вона кигиче, як тоді, як там.
І от, під згубний гул грізного моря,
Варязький відгук скованим братам —
Встають чубаті хвилі Чорномор’я,
Ревуть у тьмі…
Та іншим серце мліє.
Музика бурі родить Гамалію.
4.
Від зимної суворости цієї
Далеко південь теплий і п’янкий,
Ті грона винограду, ті вінки
І соняшний гексаметр Одіссеї,
Що дише ним блакитний Гелеспонт.
Та тільки тут горить нордійська спрага
Узріть дорійську ліпоту колон
І радісний розмай архіпелагу!
Так, тільки тут, де тліє скудний день,
Де в бідних соснах, зроджених гранітом,
Північний вітер пусткою гуде,
Пече жага за простором і світом.
І легкий човен — дерев’яний птах —
Крилами весел рвався в світ далекий.
І землю прорізав навіки шлях —
Путь із варяг у греки.
5.
(Riddarholm — гробниця Карла XII).
То ж тут мета цієї прощі,
Мета шляхів неперехресних,
Де спить історія, як мощі,
І все здається: ось воскресне.
Ростуть у вись стрільчасті стіни
І тануть в прапорах хрещатих,
Що над ковчегом домовини
Виконують посмертні чати.
Та в прапорах тих, споловілих
В полтавську спеку, тайно скритий
Під порохом століть безсилих,
Зідхає український вітер.
Труну ж, що чорна і таємна.
Як доля мовчазна і тьмяна.
Ось стережуть ненадаремно
Ці мушкетерські барабани.
Бо в грізний час тріюмфу й згуби,
Час встання з мертвих — над тобою
Не ангельські заграють труби,
Лиш — барабанний гуркіт бою.
З гробниці, вищої над трони,
Ти встанеш і варязьким кроком —
У шоломі, а не в короні —
Перейдеш Вироком і Роком.
