Рахуємо, втручаємось і нищим,
Щоб дать стихії рукотворний шлях,
А дух людський стає, чим далі, нижчим
І, як була, так і пребуде грищем
Сліпих стихій незмінена земля.
Прокопуєм геометричні луки,
Прокреслюєм канву координат,
А Він з небес простре космічні руки
І над зухвальством сіє засів муки,
І смертю нам життя перетина.
Так марні, так нікчемні наші чари,
Щоб формула закляла темний міт.
Ось — світ живий, нестриманий і ярий:
В нім не спроєктувати Ніяґари
Й бетонами не змалпувать граніт.
