Я ваяю не з воску,
а з міді й каменю.
Г. Сковорода
Крізь легкий дим хмільного ладану
Знов бачу синяву ясну,
І далину, ланами латану,
І несподівану весну.
Здавалось, всі отрути випито
І дух на попіл перетлів,
І раптом — сяє травня ліпота
На радісно-зеленім тлі!
Луна зелена проскомідія,
І вірю, і душа співа:
Не з воску — з каменю і міді я
Карбую вічнії слова.
