… І йшли віки, одним ярмом закуті,
Плекаючи каліку і раба.
Зрадливий,хитрий, темний і ледачий,
В гнилоснім тлінні мертвої душі
Він викохав собі павуче серце:
Мале, скоцюрблене, трусливо-ліоте,
Ненависне і заздре на величність,
Покірливе на низькість ханських стіп.
І так лишав беззахисную землю
Й, тікаючи, встромляв у ню свій спис.
І так міняв залізний лад держави
На хижий свист чужого батога.
І продавав на страту свого князя…
І тупо йшов отарою в ясир.
