Земля замчиськ і городищ,
Де кожен камінь б’є глаголом
В щити тисячолітніх тиш,
Що над щербатим видноколом
Ще стережуть летарг століть.
Ржавіє жито. Жухне гречка.
Заснув Остріг. Почаїв снить
І в снах маячить Берестечко.
Віки поразок і звитяг.
Але — ні козака, ні смерда
Й замість Богданових ватаг
Ввижаються полки Ольґерда.
От з’являться і задуднять
Шляхи потіхою походу,
І спраглий кінь на схилі дня
Скупається у Синіх Водах.
І відпливе ординський вал,
В степ несучи жахливу славу,
І довго буде чутно чвал
І видно заграву криваву…
Але за мить зникає все:
Знов рівнина лягає низько.
Ось хлопчик скулений пасе
Товар над висхлим торфовиськом.
Ідуть копиці здовж межі,
Косар крилатим кроком крочить,
Поміж стернями шлях біжить
Назустріч присмерку і ночі —
Де ген, на тлі клублястих хмар,
На чорноті нічної бурі
Величність князівських мар
Любартові зардіють мури.
